Ірина Павлівна Невицька (псевдоними Анна Новак, Анна Горняк) — словацька і українська письменниця та громадський діяч.

Народилася Ірина Невицька 10 грудня 1886 року у селі Збудська Біла на Лабірщині (тепер Гуменського округу, Східна Словаччина).

Батько — Павло Бурик, русино-український інтелігент, випускник Будапештського та Віденського університетів, гімназійний професор, і мати — вроджена Анна Ковалицька, походили з родини священників.

Закінчила німецьку школу, потім навчалась в Прешовському університеті, але його не закінчила. 

Шістнадцятирічною студенткою Пряшівської семінарії вийшла заміж за богослова, відомого культурного діяча Пряшівщини, письменника і народовольця Омеляна Невицького.

Жила в м. Прешов, Стара Любовня, Чичава, Удол та Ужгород.

Перші твори друкувала в журналах «Nedeľa» та «Náuka». Автор книжок «Pravda Pobidila» (1924), «Darček» (1929), «Matej Kukolka» (1968,1994). Написала також кілька драматичних творів, з яких потім була складена п'єса «Боже Провидіння».

Після розпаду Австро-угорської монархії О. Невицький ініціював заснування у Старій Любовні першого народного органу закарпатських українців — Руської Народної Ради під гаслом злуки з Україною. В ухваленому 8 листопада 1918 року «Маніфесті до русинів Угорщини» було заявлено: «На другому боці Карпат живуть такі ж самі русини, як і ми. Їх мова, звичаї такі ж, як і у нас, а тому вони наші брати. З ними ми етнографічно ставимо один великий багатомільйонний народ…». Така позиція не узгоджувалася з офіційною політикою Чехословаччини стосовно Підкарпатської Русі, тому О. Невицький емігрував до Америки. Ірина Невицька, залишившись з шістьома дітьми на руках, поселяється в Пряшеві, де організовує «Союз руських жін», стає ініціатором заснування місцевої «Просвіти», редагує газету «Слово народа» — першого у Східній Словаччині часопису, що виходив українською літератуною мовою.

У 1933 році визнаною письменницею І. Невицька переїжджає до Ужгорода та поринає в громадсько-політичне життя краю . Вона засновує жіночу секцію при товаристві «Просвіта», входить до Першої Руської Центральної Народної Ради, очолює Жіночий союз, як член центрального проводу УНО бере безпосередню участь у підготовці та проведенні виборів до Сойму Карпатської України.

Повернувшись у Пряшів після придушення  Карпатської України, вона була позбавлена уваги літературного товариства, і померла 21 листопада 1965 року забутою (за іншими даними - 1966 року). Похована на Міському цвинтарі.

В Удольському домі культури було відкрито меморіальну дошку, присвячену Ірині Невицькій, з написами словацькою і українською мовами та портретом письменниці.

Вказані GPS-координати - орієнтовні (центр села).

Додаткові посилання:

В. Шелепець. Вона засвідчила ниву духовності … (Ірина Невицька)

Ребрик Н.Й. Література народовецтва й чину на Закарпатті в 1-й половиніХХ століття.

IRINA NEVICKÁ