Пам'ятник першим запорожцям, що висадилися біля Тамані був встановлений у 1911 р. Бронзовий козак із хоругвою у руці на гранітному постаменті.

Скульптор - Амандус Адамсон, архітектор - Олександр Іванович фон Гоген.

Історія пам'ятника.

Конкурс на зведення пам'ятника козакам-переселенцям був оголошений задовго до його зведення. У 1894 році свій проект пам'ятника представив Петро Сисойович Косолап, кубанський художник і скульптор, осавул Кубанського війська, син генерала Кубанського війська, правнук запорозького козака. За задумом Косолапа, це мала бути бронзова фігура козака-запорожця на гранітному п'єдесталі. Однією рукою він мав тримати прапор, а іншою - притискати до грудей. Однією ногою він ще мав стояти у човні, а іншою вже на постаменті, що символізувало висадку на кубанський берег. Цей проект одноголосно був визнаний найкращим, однак так і не був реалізований. Тільки по смерті Косолапа пам'ятник був зведений скульптором Адамсоном, який спирався на ідею Косолапа. 

Опис пам'ятника.

Напис на пам'ятнику: «Первымъ запорожцамъ, высадившимся у Тамани 25 Августа 1792 года подъ командой полковника Саввы Бѣлаго. Сооруженъ въ 1911 году благодарными их потомками казаками Кубанскаго казачьяго войска по мысли Таманскаго станичнаго общества въ память столѣтiя со времени высадки.»

На зворотній стороні постамента - вірш, нібито написаний Антоном Головатим:

«Ой годи нам журитися

Пора перестати

Дiждалися вiд Царицi

За службу заплати

Дала хлiб - ciл i грамоту

За вiрнiи службы.

От теперь ми милi браття

Забудемъ всi нужды

В Тамани жить вiрно служить

Гряницю держати

Рыбу ловить горiлку пить

Ще й будемъ багати

Та вжеж можно й женитися

I хлiба робити

А хто прийде iз невирных

То як врага бити

Слава Богу и Царицi

I покiй Гетьману

Злiчили нам в серцях наших

Великую рану

За здоровье ж ми Царицi

Помолимось Богу

Що вона нам указала

На Тамань дорогу

Головатый судья войска вѣрныхъ казаковъ черноморских»

Історія переселення козаків.

На початку червня 1775 р. царські війська на чолі з генералом П. Текелієм, що поверталися з турецького фронту, обложили Запорозьку Січ. Не маючи сил боронитися, кошовий отаман Петро Іванович Калнишевський змушений був здати фортецю без бою. Разом із старшиною його було заарештовано і на пропозицію Потьомкіна заслано довічно до Соловецького монастиря, де вінпомер на 113 році життя у 1803 р. Запорозьке військо було оголошено розпущеним. Це спричинилося до втечі 5 тисяч запорожців на підвладну Туреччині територію в гирлі Дунаю, де вони заснували Задунайську Січ.

Організація й швидке зміцнення Задунайської Січі вимагало від Російської імперії організації якоїсь протидії. Адже існування «Січі за Дунаєм» викликало все більші симпатії в українського населення, зміцнювала військову потужність Порти й паралізувала участь у війні українців на стороні Росії.

6 квітня 1783 року козаків офіційно взяли на військову службу Росії як Військо вірних козаків (відповідний царський указ виданий 22 січня (2 лютого) 1783 р.). Розділялося військо на кінне („комонне”), піхоту та флотилію (Чорноморська козацька флотилія).

1788 - військо перейменували на Чорноморське козацьке військо.

2 липня 1792 року з цього приводу було оголошено і указ Катерини II: «Войско казачье Черноморское, собранное покойным генерал-фельдмаршалом, князем Потемкиным-Таврическим из верных казаков бывшей Сечи Запорожской в течении последней нашей с Портой Оттоманской войны многими мужественными на суше и водах подвигами показало опыты ревностного к службе нашей усердия и отличной храбрости. В воздаяние таковых сего войска заслуг Всемилостивейше пожаловали Мы оному в вечное владение состоящий в области Таврической остров Фанагорию, с землей между рекою Кубань и Азовского моря лежащего…».

25 серпня 1792 року близько 4 тисяч козаків на 50 чайках і бригантині прибули в Темрюк. Козаків розмістили вздовж т. зв. Чорноморської кордонної лінії, яка проходила від р. Лаби правим берегом ріки Кубані до Азовського моря. Головним завданням війська було охороняти лінію й брати участь у військових походах.

Загалом на Кубань морем і суходолом було переселено 8200 козаків, які заклали Кіш на Кубані і назвали його Катеринодаром, створили 40 куренів. До традиційних 38 запорозьких куренів, які зберегли свої назви, додали ще два – Катерининський та Бережанський. Загалом 1792 року разом із родинами на Кубань переселили майже 25 тис. українців, яким виділено земельний фонд площею 30 тис. кв. км - між річками Кубанню та Єю.

Головний військовий штаб був у Катеринодарі, заснованому 1793 р. кошовим отаманом Захаром Чепігою (нині м. Краснодар, Російська Федерація).

У 1848-1849 роках відбулося останнє масове переселення українців у Чорноморію: більше 100 тисяч вихідців з Полтавської, Чернігівської та Харківської губерній мігрували до кубанських степів. Один з перших кубанських істориків, Іван Папко писав: “Весь військовий склад чорноморського народонаселення має одну фізіономію, втілений однією народністю – малоросійською…”

Додаткові посилання:

Кубанська Україна (Тамань).

Памятник Запорожцам, высадившимся в Тамани 25 августа 1792 г.

Памятник первым запорожцам-поселенцам.

Памятник запорожцам в Тамани.

Білий Сава.

Памятник запорожским казакам (Тамань).

Искусство Кубани конца 19-начала 20 веков.

Українські землі під владою Російської імперії наприкінці XVIII — у першій половині XIX ст.